Інста трохи обрізала звернення. Тут друга частина.
Вчора натрапив на 10хвилинний спіч Арестовича з його знеціненням військових в теперішньому через призму субʼєктивних страхів в майбутньому. Дуже хитро і маніпулятивно. І абсолютно підло по відношенню до колективного фокусу на зусиллях до Перемоги. Причому він розуміє до чого це приводить і як впливає на мотивацію військових і тих, хто їм допомогає. Тож несе ще більшу відповідальність за кожне сказане слово. Самозакоханий безпринципний peacedoorball.
Після звернення мені написало багато побратимів. З вдячністю за звернення. З обуренням на Олексія Арестовича. Бо це як ніж в спину. Демотивує. Своїми зухвалими висловами Арестович стигматизує воїнів, які на межі своїх можливостей, в тяжких умовах боронять нашу землю і зігріваються думками про повернення додому живими і здоровими. А тут їх, за словами пана Олексія, чекають не з любовью, а зі страхом.
Я не знав його особисто, Але від цього не менше в серці шип, Після новини, що він загинув. Ми наче намисто. І якось сумно вщент. Бо втрата кожного – чорна прірва, Яку неможливо заповнити чимось. Я не знав його особисто, Але спільні цінності, болі і мрії Зробили нас більш ніж рідними По війні побратимами. І крізь тіло кров’ю вимите душа чиста-чиста, Дивиться зверху і закриває небо над нами Своїми безмежними крилами. Я не знав його особисто, Але ясно відчув як поруч обм‘якло плече, як всередині щось оніміло і ноги як вата. Так, наче серце, яке особисто не знає очей, Але осягає братську залежність і відчуває всім тілом Біль втрати. @hrabarfoundation фонд Іллі Грабара, який допомогає дітям постраждалим від російської агресіі
Оплески, посмішки, фотографії з артистом – це прояв довіри. Довіра – це завжди подарунок того, хто довіряє. Довіру неможливо вимагати. Її можно заслужити. А для цього потрібно побачити і почути людей. Дізнатися чого потребують, хочуть вони, а не намагатися впарити те, чого хочеш ти. Інакше буде тільки супротив і ще більше відторгнення.
Русский солдат, в то время как ты воюешь на чужой земле, уничтожая чужие семьи, на твоей земле начинается война, которая будет уничтожать твою семью. Думай где ты сейчас нужней.
Ми зараз Крупіна заберемо і їдемо на Білгород. А ви шо там?
Культура це якісна характеристика розвитку суспільства.
Херсонський
Це в продовження відео про ПТСР і загострене відчуття справедливості. На фронті втрачаються напівтони. Все стає чорно-білим. Свій-чужий. Погано-добре. Кризи виховують нас. Люди, які росли в тепличних умовах рідко стають мудрішими. Усвідомлення конечності життя – один з головних стимулів для пізнання життєвої мудрості. Коли ти знаходишся на межі життя і смерті, то маєш постійно знаходити мотивацію для того щоб рухатися вперед. Рухатися вперед попре все і дивитися смерті в очі, доти вона не відведе погляд. А для цього потрібен потужний ціннісний фундамент. Який матеріальними орієнтирами складно здобути. Це фундамент який складається з відчуття справедливості, віри, любові та честі. Звісно, з таким «арсеналом» складно повернутись в суспільство, де значно більше кольорів, відтінків моралі і почуття не такі гострі. Але може цей камертон правди в військових, які повертаються додому, і є шансом вийти суспільству на новий рівень. Навчитися бути уважними, чутливими, вдячними та підтримуючими. Бо це якості, які мають бути в фундаменті розквітаючої країни.
Читаю коментарі під зверненням. Розумію обуреня частини з вас. Кожен раз, коли боремося за репутацію лідера думок, який нам подобається, ми боремося і за частину себе, якою ми йому довіряємо. Саме тому я і піднімаю ці питання. Лідер думок – завжди лакмус. І реакція на його поведінку – це анамнез цінностей, поглядів і переконань аудиторії. Скажу як є, мені все одно на Лободу, Потапа та Макса Барських. Я ніколи не слухав їх музику і не захоплювався ними як особистостями. Але мені не все одно на людей, які дають себе обманути і підмінити маскою справжні наміри. Ми рухаємось до вищої національної свідомості. А для цього маємо навчитися відбирати зерна від полови. Бачити вчинки, аналізувати їх послідовність, пробачати, якщо бачимо щире покаяння і чинити супротив, якщо нас сприймають за дурнів. PS По Монатіку був не правий. Вчора дивився його інтерв’ю, потім ввечорі розмовляв з ним особисто і прошу вибачення за те що приписав його до цього списку. По іншим залишаюсь при своїй думці.
Читаю коментарі під зверненням. Розумію обуреня частини з вас. Кожен раз, коли боремося за репутацію лідера думок, який нам подобається, ми боремося і за частину себе, якою ми йому довіряємо. Саме тому я і піднімаю ці питання. Лідер думок – завжди лакмус. І реакція на його поведінку – це анамнез цінностей, поглядів і переконань аудиторії. Скажу як є, мені все одно на Лободу, Потапа та Макса Барських. Я ніколи не слухав їх музику і не захоплювався ними як особистостями. Але мені не все одно на людей, які дають себе обманути і підмінити маскою справжні наміри. Ми рухаємось до вищої національної свідомості. А для цього маємо навчитися відбирати зерна від полови. Бачити вчинки, аналізувати їх послідовність, пробачати, якщо бачимо щире покаяння і чинити супротив, якщо нас сприймають за дурнів. PS По Монатіку був не правий. Вчора дивився його інтерв’ю, потім ввечорі розмовляв з ним особисто і прошу вибачення за те що приписав його до цього списку. По іншим залишаюсь при своїй думці.
Читаю коментарі під зверненням. Розумію обуреня частини з вас. Кожен раз, коли боремося за репутацію лідера думок, який нам подобається, ми боремося і за частину себе, якою ми йому довіряємо. Саме тому я і піднімаю ці питання. Лідер думок – завжди лакмус. І реакція на його поведінку – це анамнез цінностей, поглядів і переконань аудиторії. Скажу як є, мені все одно на Лободу, Потапа та Макса Барських. Я ніколи не слухав їх музику і не захоплювався ними як особистостями. Але мені не все одно на людей, які дають себе обманути і підмінити маскою справжні наміри. Ми рухаємось до вищої національної свідомості. А для цього маємо навчитися відбирати зерна від полови. Бачити вчинки, аналізувати їх послідовність, пробачати, якщо бачимо щире покаяння і чинити супротив, якщо нас сприймають за дурнів. PS По Монатіку був не правий. Вчора дивився його інтерв’ю, потім ввечорі розмовляв з ним особисто і прошу вибачення за те що приписав його до цього списку. По іншим залишаюсь при своїй думці.
Читаю коментарі під зверненням. Розумію обуреня частини з вас. Кожен раз, коли боремося за репутацію лідера думок, який нам подобається, ми боремося і за частину себе, якою ми йому довіряємо. Саме тому я і піднімаю ці питання. Лідер думок – завжди лакмус. І реакція на його поведінку – це анамнез цінностей, поглядів і переконань аудиторії. Скажу як є, мені все одно на Лободу, Потапа та Макса Барських. Я ніколи не слухав їх музику і не захоплювався ними як особистостями. Але мені не все одно на людей, які дають себе обманути і підмінити маскою справжні наміри. Ми рухаємось до вищої національної свідомості. А для цього маємо навчитися відбирати зерна від полови. Бачити вчинки, аналізувати їх послідовність, пробачати, якщо бачимо щире покаяння і чинити супротив, якщо нас сприймають за дурнів. PS По Монатіку був не правий. Вчора дивився його інтерв’ю, потім ввечорі розмовляв з ним особисто і прошу вибачення за те що приписав його до цього списку. По іншим залишаюсь при своїй думці.
Читаю коментарі під зверненням. Розумію обуреня частини з вас. Кожен раз, коли боремося за репутацію лідера думок, який нам подобається, ми боремося і за частину себе, якою ми йому довіряємо. Саме тому я і піднімаю ці питання. Лідер думок – завжди лакмус. І реакція на його поведінку – це анамнез цінностей, поглядів і переконань аудиторії. Скажу як є, мені все одно на Лободу, Потапа та Макса Барських. Я ніколи не слухав їх музику і не захоплювався ними як особистостями. Але мені не все одно на людей, які дають себе обманути і підмінити маскою справжні наміри. Ми рухаємось до вищої національної свідомості. А для цього маємо навчитися відбирати зерна від полови. Бачити вчинки, аналізувати їх послідовність, пробачати, якщо бачимо щире покаяння і чинити супротив, якщо нас сприймають за дурнів. PS По Монатіку був не правий. Вчора дивився його інтерв’ю, потім ввечорі розмовляв з ним особисто і прошу вибачення за те що приписав його до цього списку. По іншим залишаюсь при своїй думці.
Читаю коментарі під зверненням. Розумію обуреня частини з вас. Кожен раз, коли боремося за репутацію лідера думок, який нам подобається, ми боремося і за частину себе, якою ми йому довіряємо. Саме тому я і піднімаю ці питання. Лідер думок – завжди лакмус. І реакція на його поведінку – це анамнез цінностей, поглядів і переконань аудиторії. Скажу як є, мені все одно на Лободу, Потапа та Макса Барських. Я ніколи не слухав їх музику і не захоплювався ними як особистостями. Але мені не все одно на людей, які дають себе обманути і підмінити маскою справжні наміри. Ми рухаємось до вищої національної свідомості. А для цього маємо навчитися відбирати зерна від полови. Бачити вчинки, аналізувати їх послідовність, пробачати, якщо бачимо щире покаяння і чинити супротив, якщо нас сприймають за дурнів. PS По Монатіку був не правий. Вчора дивився його інтерв’ю, потім ввечорі розмовляв з ним особисто і прошу вибачення за те що приписав його до цього списку. По іншим залишаюсь при своїй думці.
✈️ Дякуємо, що героїчно тримаєте наше небо🫡🇺🇦 Вітаємо вартових неба із професійним святом, з Днем Повітряних Сил ЗСУ!
Культурні діячі є «рупорами» цінностей у суспільстві, прикладом, на який рівняються. Джерелом правди, справжності та натхнення для митців мають бути люди, що кожного дня виборюють нашу свободу тут на фронті. Шляхетність, чесність і відданість — те, на чому триматиметься країна після війни. Лише у спілкуванні з військовими сучасні артисти можуть навчитись, ввібрати те, на чому базуватиметься майбутня Україна.
🫡 Підтримати, мотивувати, розрадити, надихнути та навіть трохи розвеселити наших воїнів — те, заради чого й існує Культурний Десант. Коля Сєрга, Лєра Мандзюк, Міша Крупін, Саша Чемеров та багато-багато інших артистів щодня працюють на бойових напрямках та в навчальних центрах для того, щоб внести краплю світла в воєнну рутину наших захисників. Без ЗСУ немає теперішнього, без культури немає майбутнього. Працюємо! Переможемо тільки разом! 🇺🇦
Попри втому, навіть у надважких обставинах, ми маємо шукати миті теплих і щирих емоцій. Тож створюємо ці світлі моменти та ділимось ними один з одним.
Мене часто питають стосовно роботи Культурного Десанту після перемоги. Чим ми будемо займатися? Чи розійдемося і кожен повернеться до своєї кар’єри? Чи є бачення подальшої діяльності Культурного Десанту в мирні часи. І Культурний Десант і Культурні Сили України взагалом будуть мати роботу ще на багато років вперед. Підтримка Збройних Сил в мирні часи буде не менш важливою ніж в часи війни. І саме це є одним із важливих фактором до того, щоб війна не повторилася. Робота з ветеранами, робота з жителями деокупованих міст, підтримка культури в армії, підтримка сімей загиблих героїв. Це робота яку необхідно робити. І це наша зона відповідальності. Бо як казали розумні люди – якщо ти бачиш проблему і нічого не робиш з нею – то ти є співучастником цієї проблеми.
Я — Україна. Ти —Україна. Ми — Україна. Вільна, єдина, незалежна. Низький уклін всім, хто стоїть на варті цих принципів. Пам’ятаємо ціну свободи. З Днем Незалежності, українці! 🫡🇺🇦🫶🏻
Розмова з доктором історичних наук, заслуженим журналістом України, Деном Борисовичем Яневським. Ден Борисович вже кілька разів їздив в довгострокові поїздки разом з @culturalforces на Схід. Окрім цього його думки доволі часто цитує і Культурний Десант і я особисто.
Одним із важливих напрямків роботи Культурних Сил України є спілкування зі студентами. Адже саме вони через декілька років стануть рушійною силою у суспільстві, визначатимуть вектори розвитку та будови нашої держави. Інтегруючи військову культуру у цивільну і поширюючи цінності, що здобуваються кожного дня у важкому бою за незалежність України, ми маємо змогу вийти на новий рівень свідомості, а відповідно і новий рівень спільної відповідальності за наше майбутнє.
