буквально днями отримала збірку Максима Кривцова, поклала на полицю, думаю, почитаю після тих, що маю у черзі ⠀ учора Максима вбили росіяни і я жалкую, що не прочитала одразу, що не написала йому, що його поезія така неймовірна як споглядання дикого звіра у природі, що читаючи її аж боїшся зайвих рухів, які можуть сполохати цю поезію ⠀ ми ніби і не знайомі, але і знайомі давно — як з людиною зі снів, про які він так багато писав у поезіях ⠀ влітку зустріла його випадково два дні поспіль і подумала, треба зустрітися тепер навмисно. цю зустріч ми переносили кілька разів, аж здибались на каву на подолі ⠀ він приніс мені поклеєну навспак антологію «поміж сирен», де було кілька його текстів. там, де мав бути початок, за титульною обкладинкою, виявився кінець книги, ще й перевернутий догори дриґом. а початок був у кінці. навіть у такому невеликому жесті була поезія, з майже вивіреною метафорою ⠀ «усі мають звичайні книги, а ця — особлива, хоча типу і бракована», щось типу цього він сказав тоді ⠀ ми сиділи у кав’ярні, дивилися список авторів і як на задній парті у школі ділилися своїми думками щодо них ⠀ Макс приніс ще кілька своїх фото, зроблених на війні. це був презент, бо я закинула на якийсь його збір, хоча презентів я не хотіла. лише підтримати збір. але це не пройшло повз його увагу, бо ніщо не проходило повз його увагу. на цьому і будується поезія Макса — пильній увазі за усім, що є навколо. і тим, як воно римується між собою — любов і війна, бог і смерть, спрага до життя і зброя ⠀ фотографії я забула забрати, чи може і не хотіла, бо це ж чудовий привід для наступної зустрічі. ще й не до кінця поговорили про поезію ⠀ тепер на зустріч з Максом можна сходити, відкривши його збірку. про поезію теж там можна поговорити — чому поети так люблять писати про риб? бо риби не мають свого голосу, думаю ⠀ я ще не навчилась писати некрологи, бо мабуть і не хотіла починати ⠀ спочивай з миром, Максиме Кривцов, честь трохи знати тебе — як ту людину зі сну, яка надто неймовірна для цього світу
буквально днями отримала збірку Максима Кривцова, поклала на полицю, думаю, почитаю після тих, що маю у черзі ⠀ учора Максима вбили росіяни і я жалкую, що не прочитала одразу, що не написала йому, що його поезія така неймовірна як споглядання дикого звіра у природі, що читаючи її аж боїшся зайвих рухів, які можуть сполохати цю поезію ⠀ ми ніби і не знайомі, але і знайомі давно — як з людиною зі снів, про які він так багато писав у поезіях ⠀ влітку зустріла його випадково два дні поспіль і подумала, треба зустрітися тепер навмисно. цю зустріч ми переносили кілька разів, аж здибались на каву на подолі ⠀ він приніс мені поклеєну навспак антологію «поміж сирен», де було кілька його текстів. там, де мав бути початок, за титульною обкладинкою, виявився кінець книги, ще й перевернутий догори дриґом. а початок був у кінці. навіть у такому невеликому жесті була поезія, з майже вивіреною метафорою ⠀ «усі мають звичайні книги, а ця — особлива, хоча типу і бракована», щось типу цього він сказав тоді ⠀ ми сиділи у кав’ярні, дивилися список авторів і як на задній парті у школі ділилися своїми думками щодо них ⠀ Макс приніс ще кілька своїх фото, зроблених на війні. це був презент, бо я закинула на якийсь його збір, хоча презентів я не хотіла. лише підтримати збір. але це не пройшло повз його увагу, бо ніщо не проходило повз його увагу. на цьому і будується поезія Макса — пильній увазі за усім, що є навколо. і тим, як воно римується між собою — любов і війна, бог і смерть, спрага до життя і зброя ⠀ фотографії я забула забрати, чи може і не хотіла, бо це ж чудовий привід для наступної зустрічі. ще й не до кінця поговорили про поезію ⠀ тепер на зустріч з Максом можна сходити, відкривши його збірку. про поезію теж там можна поговорити — чому поети так люблять писати про риб? бо риби не мають свого голосу, думаю ⠀ я ще не навчилась писати некрологи, бо мабуть і не хотіла починати ⠀ спочивай з миром, Максиме Кривцов, честь трохи знати тебе — як ту людину зі сну, яка надто неймовірна для цього світу
буквально днями отримала збірку Максима Кривцова, поклала на полицю, думаю, почитаю після тих, що маю у черзі ⠀ учора Максима вбили росіяни і я жалкую, що не прочитала одразу, що не написала йому, що його поезія така неймовірна як споглядання дикого звіра у природі, що читаючи її аж боїшся зайвих рухів, які можуть сполохати цю поезію ⠀ ми ніби і не знайомі, але і знайомі давно — як з людиною зі снів, про які він так багато писав у поезіях ⠀ влітку зустріла його випадково два дні поспіль і подумала, треба зустрітися тепер навмисно. цю зустріч ми переносили кілька разів, аж здибались на каву на подолі ⠀ він приніс мені поклеєну навспак антологію «поміж сирен», де було кілька його текстів. там, де мав бути початок, за титульною обкладинкою, виявився кінець книги, ще й перевернутий догори дриґом. а початок був у кінці. навіть у такому невеликому жесті була поезія, з майже вивіреною метафорою ⠀ «усі мають звичайні книги, а ця — особлива, хоча типу і бракована», щось типу цього він сказав тоді ⠀ ми сиділи у кав’ярні, дивилися список авторів і як на задній парті у школі ділилися своїми думками щодо них ⠀ Макс приніс ще кілька своїх фото, зроблених на війні. це був презент, бо я закинула на якийсь його збір, хоча презентів я не хотіла. лише підтримати збір. але це не пройшло повз його увагу, бо ніщо не проходило повз його увагу. на цьому і будується поезія Макса — пильній увазі за усім, що є навколо. і тим, як воно римується між собою — любов і війна, бог і смерть, спрага до життя і зброя ⠀ фотографії я забула забрати, чи може і не хотіла, бо це ж чудовий привід для наступної зустрічі. ще й не до кінця поговорили про поезію ⠀ тепер на зустріч з Максом можна сходити, відкривши його збірку. про поезію теж там можна поговорити — чому поети так люблять писати про риб? бо риби не мають свого голосу, думаю ⠀ я ще не навчилась писати некрологи, бо мабуть і не хотіла починати ⠀ спочивай з миром, Максиме Кривцов, честь трохи знати тебе — як ту людину зі сну, яка надто неймовірна для цього світу
буквально днями отримала збірку Максима Кривцова, поклала на полицю, думаю, почитаю після тих, що маю у черзі ⠀ учора Максима вбили росіяни і я жалкую, що не прочитала одразу, що не написала йому, що його поезія така неймовірна як споглядання дикого звіра у природі, що читаючи її аж боїшся зайвих рухів, які можуть сполохати цю поезію ⠀ ми ніби і не знайомі, але і знайомі давно — як з людиною зі снів, про які він так багато писав у поезіях ⠀ влітку зустріла його випадково два дні поспіль і подумала, треба зустрітися тепер навмисно. цю зустріч ми переносили кілька разів, аж здибались на каву на подолі ⠀ він приніс мені поклеєну навспак антологію «поміж сирен», де було кілька його текстів. там, де мав бути початок, за титульною обкладинкою, виявився кінець книги, ще й перевернутий догори дриґом. а початок був у кінці. навіть у такому невеликому жесті була поезія, з майже вивіреною метафорою ⠀ «усі мають звичайні книги, а ця — особлива, хоча типу і бракована», щось типу цього він сказав тоді ⠀ ми сиділи у кав’ярні, дивилися список авторів і як на задній парті у школі ділилися своїми думками щодо них ⠀ Макс приніс ще кілька своїх фото, зроблених на війні. це був презент, бо я закинула на якийсь його збір, хоча презентів я не хотіла. лише підтримати збір. але це не пройшло повз його увагу, бо ніщо не проходило повз його увагу. на цьому і будується поезія Макса — пильній увазі за усім, що є навколо. і тим, як воно римується між собою — любов і війна, бог і смерть, спрага до життя і зброя ⠀ фотографії я забула забрати, чи може і не хотіла, бо це ж чудовий привід для наступної зустрічі. ще й не до кінця поговорили про поезію ⠀ тепер на зустріч з Максом можна сходити, відкривши його збірку. про поезію теж там можна поговорити — чому поети так люблять писати про риб? бо риби не мають свого голосу, думаю ⠀ я ще не навчилась писати некрологи, бо мабуть і не хотіла починати ⠀ спочивай з миром, Максиме Кривцов, честь трохи знати тебе — як ту людину зі сну, яка надто неймовірна для цього світу
буквально днями отримала збірку Максима Кривцова, поклала на полицю, думаю, почитаю після тих, що маю у черзі ⠀ учора Максима вбили росіяни і я жалкую, що не прочитала одразу, що не написала йому, що його поезія така неймовірна як споглядання дикого звіра у природі, що читаючи її аж боїшся зайвих рухів, які можуть сполохати цю поезію ⠀ ми ніби і не знайомі, але і знайомі давно — як з людиною зі снів, про які він так багато писав у поезіях ⠀ влітку зустріла його випадково два дні поспіль і подумала, треба зустрітися тепер навмисно. цю зустріч ми переносили кілька разів, аж здибались на каву на подолі ⠀ він приніс мені поклеєну навспак антологію «поміж сирен», де було кілька його текстів. там, де мав бути початок, за титульною обкладинкою, виявився кінець книги, ще й перевернутий догори дриґом. а початок був у кінці. навіть у такому невеликому жесті була поезія, з майже вивіреною метафорою ⠀ «усі мають звичайні книги, а ця — особлива, хоча типу і бракована», щось типу цього він сказав тоді ⠀ ми сиділи у кав’ярні, дивилися список авторів і як на задній парті у школі ділилися своїми думками щодо них ⠀ Макс приніс ще кілька своїх фото, зроблених на війні. це був презент, бо я закинула на якийсь його збір, хоча презентів я не хотіла. лише підтримати збір. але це не пройшло повз його увагу, бо ніщо не проходило повз його увагу. на цьому і будується поезія Макса — пильній увазі за усім, що є навколо. і тим, як воно римується між собою — любов і війна, бог і смерть, спрага до життя і зброя ⠀ фотографії я забула забрати, чи може і не хотіла, бо це ж чудовий привід для наступної зустрічі. ще й не до кінця поговорили про поезію ⠀ тепер на зустріч з Максом можна сходити, відкривши його збірку. про поезію теж там можна поговорити — чому поети так люблять писати про риб? бо риби не мають свого голосу, думаю ⠀ я ще не навчилась писати некрологи, бо мабуть і не хотіла починати ⠀ спочивай з миром, Максиме Кривцов, честь трохи знати тебе — як ту людину зі сну, яка надто неймовірна для цього світу
буквально днями отримала збірку Максима Кривцова, поклала на полицю, думаю, почитаю після тих, що маю у черзі ⠀ учора Максима вбили росіяни і я жалкую, що не прочитала одразу, що не написала йому, що його поезія така неймовірна як споглядання дикого звіра у природі, що читаючи її аж боїшся зайвих рухів, які можуть сполохати цю поезію ⠀ ми ніби і не знайомі, але і знайомі давно — як з людиною зі снів, про які він так багато писав у поезіях ⠀ влітку зустріла його випадково два дні поспіль і подумала, треба зустрітися тепер навмисно. цю зустріч ми переносили кілька разів, аж здибались на каву на подолі ⠀ він приніс мені поклеєну навспак антологію «поміж сирен», де було кілька його текстів. там, де мав бути початок, за титульною обкладинкою, виявився кінець книги, ще й перевернутий догори дриґом. а початок був у кінці. навіть у такому невеликому жесті була поезія, з майже вивіреною метафорою ⠀ «усі мають звичайні книги, а ця — особлива, хоча типу і бракована», щось типу цього він сказав тоді ⠀ ми сиділи у кав’ярні, дивилися список авторів і як на задній парті у школі ділилися своїми думками щодо них ⠀ Макс приніс ще кілька своїх фото, зроблених на війні. це був презент, бо я закинула на якийсь його збір, хоча презентів я не хотіла. лише підтримати збір. але це не пройшло повз його увагу, бо ніщо не проходило повз його увагу. на цьому і будується поезія Макса — пильній увазі за усім, що є навколо. і тим, як воно римується між собою — любов і війна, бог і смерть, спрага до життя і зброя ⠀ фотографії я забула забрати, чи може і не хотіла, бо це ж чудовий привід для наступної зустрічі. ще й не до кінця поговорили про поезію ⠀ тепер на зустріч з Максом можна сходити, відкривши його збірку. про поезію теж там можна поговорити — чому поети так люблять писати про риб? бо риби не мають свого голосу, думаю ⠀ я ще не навчилась писати некрологи, бо мабуть і не хотіла починати ⠀ спочивай з миром, Максиме Кривцов, честь трохи знати тебе — як ту людину зі сну, яка надто неймовірна для цього світу
буквально днями отримала збірку Максима Кривцова, поклала на полицю, думаю, почитаю після тих, що маю у черзі ⠀ учора Максима вбили росіяни і я жалкую, що не прочитала одразу, що не написала йому, що його поезія така неймовірна як споглядання дикого звіра у природі, що читаючи її аж боїшся зайвих рухів, які можуть сполохати цю поезію ⠀ ми ніби і не знайомі, але і знайомі давно — як з людиною зі снів, про які він так багато писав у поезіях ⠀ влітку зустріла його випадково два дні поспіль і подумала, треба зустрітися тепер навмисно. цю зустріч ми переносили кілька разів, аж здибались на каву на подолі ⠀ він приніс мені поклеєну навспак антологію «поміж сирен», де було кілька його текстів. там, де мав бути початок, за титульною обкладинкою, виявився кінець книги, ще й перевернутий догори дриґом. а початок був у кінці. навіть у такому невеликому жесті була поезія, з майже вивіреною метафорою ⠀ «усі мають звичайні книги, а ця — особлива, хоча типу і бракована», щось типу цього він сказав тоді ⠀ ми сиділи у кав’ярні, дивилися список авторів і як на задній парті у школі ділилися своїми думками щодо них ⠀ Макс приніс ще кілька своїх фото, зроблених на війні. це був презент, бо я закинула на якийсь його збір, хоча презентів я не хотіла. лише підтримати збір. але це не пройшло повз його увагу, бо ніщо не проходило повз його увагу. на цьому і будується поезія Макса — пильній увазі за усім, що є навколо. і тим, як воно римується між собою — любов і війна, бог і смерть, спрага до життя і зброя ⠀ фотографії я забула забрати, чи може і не хотіла, бо це ж чудовий привід для наступної зустрічі. ще й не до кінця поговорили про поезію ⠀ тепер на зустріч з Максом можна сходити, відкривши його збірку. про поезію теж там можна поговорити — чому поети так люблять писати про риб? бо риби не мають свого голосу, думаю ⠀ я ще не навчилась писати некрологи, бо мабуть і не хотіла починати ⠀ спочивай з миром, Максиме Кривцов, честь трохи знати тебе — як ту людину зі сну, яка надто неймовірна для цього світу
поповнила клуб рудих божевільних і готуюсь завтра на стрімі кричати БАЙДЄН 🤡
поповнила клуб рудих божевільних і готуюсь завтра на стрімі кричати БАЙДЄН 🤡
@sasha.hontar в моєму об‘єктиві💖 Make up @mary_sallow Style by me
@sasha.hontar в моєму об‘єктиві💖 Make up @mary_sallow Style by me
@sasha.hontar в моєму об‘єктиві💖 Make up @mary_sallow Style by me
@sasha.hontar в моєму об‘єктиві💖 Make up @mary_sallow Style by me
❤️🔥 УСІМ ДЯКУЮ, ЗБІР ЗАКРИЛИ ❤️🔥 У День Соборності України долучаюсь до збору за ініціативи Руху Veteranka (@veteranka_), які збирають 2 млн грн на рації для 35 окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Збираю як самопроголошена амбасадорка Кропивницького, тому запрошую до репосту і донату своїх друзів і колег по рідному краю. А також усіх інших колег по українству, адже коли єднатися як не у День Соборності! Часто у різних опитувальниках у інсті бачу, що у Кропивницький майже ніхто не доїжджає, щоб познайомитися з містом, тому от вам дистанційна екскурсія: ▪️Як ви помітили, місто назване на честь Марка Кропивницького — корифея українського театру. Це все не просто так, а тому що саме у Кропивницькому виник перший професійний театр, який Кропивницький і заснував ▪️У Кропивницькому народився Володимир Винниченко — письменник і перший голова директорії УНР ▪️Якщо ви будете у Кропивницькому і шукатимете заклади, щоб посидіти — не оминіть кав’ярню Дві кави і ресторацію Кропивницьких, усе це біля центральної площі. А, і звісно паб Дудляр – там крафтове локальне пиво ▪️Весною у централньому Дендропарку дуже багато тюльпанів, це гарно і плюс можна покататися на гірках і поїсти солодкої вати ▪️На цьому моя екскурсія зазвичай закінчується, тому що усе, за що я люблю Кропивницький, досить особисте і не обумовлюється прикольними локаціями. Але це місто, де може траплятися магія, якщо бути до нього відкритим Тому на весну заплануйте собі вихідні у Кропивницькому, а зараз задонатьте за зв’язок для військових, банка закріплена у профілі ❣️
УСІМ ДЯКУЮ, ЗБІР ЗАКРИТИЙ, ГРОШІ ПОЛЕТІЛИ НА ОСНОВНУ БАНКУ ❤️🔥❤️🔥❤️🔥 🔥 Лютий збір у лютому 🔥 Цей місяць має бути максимально заряджений на донати, щоб ворог відчув, що ми маємо для нього багато палаючих сюрпризів самі розумієте під яку дату. Долучаюсь до великого збору на 60 тепловізийних FPV-дронів наземні станції керування від благодійного фонду @uaid.foundation Загалом треба зібрати 2 мільйони гривень, ми ж з вами зберемо 150 тисяч. Прибдані дрони і станції потім поїдуть до 3-ї штурмової бригада, 411 батальйону, Окремої президентської бригади і Тактичної групи “Ведмеді». Щоб вам було веселіше донатити — буде розіграш таємного подарунку, який я підберу спеціально для переможця 🌝 Я дуже люблю сюрпризи, а особливо їх робити. Квиток на цю лотерею — 250 гривень. Чим більше квитків — тим більше шансів. Як закриємо збір — за допомогою рендому оберу переможця. Але, безперечно, покладаюсь на ваше безкорисне бажання донатити на дрони для наших військових, адже усі ці розіграші — лише додаткова мотивація. Переходьте за посиланнями на банку у шапці профілю та долучайтесь до збору! Лютуймо разом! #UAIDGRLPWR
