Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
Брату 33 🥳🎂 Мені було 1,5 роки коли він народився, тож, виходить, я не памʼятаю свого життя без нього. Але це було не «мімімі», повірте 🙈 Сварки з будь-якого приводу, спори до хрипоти, взаємні претензії і бійки до крові. Іграшки строго навпіл, снікерс ділився під лінійку до міліметра, ми навіть робили графік хто коли спить з котом 😸 Сльози бабусі, вмовляння мами, «ременяка» від тата, нічого не допомагало, це все повторювалось роками. Скільки ми жили разом, стільки і сперечались хто з нас «прийомний», бо не може бути таких двох різних дітей в одній сімʼї. 🤦🏻♀️ (вам знайоме це відчуття?😆) А потім… після закінчення школи ми майже одночасно вилетіли з батьківського гнізда і кожен пірнув в свій окремий світ (зараз я жартую, що ми обрали настільки різні сфери, це мабуть, щоб не бачити один одного😅) І от після 5 років «розлуки» — вже відучившись в університетах, сьорбнувши трохи студентської свободи та першого гіркого життєвого досвіду — ми зустрілись «новими версіями» себе. Тими, які нарешті були готові сприйняти відмінності один одного і почати свідому роботу з налагодження контакту (раз вже потяг життя несе нас в одному вагоні, то варто подружитись з оцим «пасажиром»😅) 🌟З тих пір, крок за кроком, розвивається наша «нова історія». З відвертими розмовами, з усвідомленою повагою один до одного, з бажанням зрозуміти і підтримати. Головна умова — давати свободу і простір, навіть для помилок. Але завжди «простягувати руку», коли це потрібно. Ми знаємо болі і радості один одного. Ми багато через що пройшли, коли не все було гладко. У нас теж є свої «скелети» в шафі. 👻 Але ми дуже стараємось не загубитись в цьому світі. Братику, я так рада, що ти в мене є.🥹 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ 🥳 Бог знав, кого мені «підселити», щоб я вивезла це життя 😌 P.S. Мої рідні мама і тато, дякую вам за любов і терпіння ❤️ Ви зробили мені такий подарунок, який не купиш ні за які гроші світу. Низький вам уклін 🙏 Photo: @oliaviflinzider 🌿
16 січня зустрічайте «Пригоди Паддінгтона в Перу»🥰 Чудове кіно для сімейного перегляду, де на вас чекають неймовірні мандрівки і пригоди, ну і звичайно ведмедик, який завоював серця міліонів ❤️ Я дублювала Джину, доньку героя Антоніо Бандераса 😏 Тож скоро почуємося в кіно!)) #дубляж #акторидубляжу #пригодипаддінгтонавперу #озвучка
16 січня зустрічайте «Пригоди Паддінгтона в Перу»🥰 Чудове кіно для сімейного перегляду, де на вас чекають неймовірні мандрівки і пригоди, ну і звичайно ведмедик, який завоював серця міліонів ❤️ Я дублювала Джину, доньку героя Антоніо Бандераса 😏 Тож скоро почуємося в кіно!)) #дубляж #акторидубляжу #пригодипаддінгтонавперу #озвучка
16 січня зустрічайте «Пригоди Паддінгтона в Перу»🥰 Чудове кіно для сімейного перегляду, де на вас чекають неймовірні мандрівки і пригоди, ну і звичайно ведмедик, який завоював серця міліонів ❤️ Я дублювала Джину, доньку героя Антоніо Бандераса 😏 Тож скоро почуємося в кіно!)) #дубляж #акторидубляжу #пригодипаддінгтонавперу #озвучка
16 січня зустрічайте «Пригоди Паддінгтона в Перу»🥰 Чудове кіно для сімейного перегляду, де на вас чекають неймовірні мандрівки і пригоди, ну і звичайно ведмедик, який завоював серця міліонів ❤️ Я дублювала Джину, доньку героя Антоніо Бандераса 😏 Тож скоро почуємося в кіно!)) #дубляж #акторидубляжу #пригодипаддінгтонавперу #озвучка
Як ми добирались в Чилі 🇨🇱 на театральний фестиваль 🎭 Дорога зайняла 3 дні: 🚆 Київ – Хелм – Варшава ✈️ Варшава – Стамбул ✈️Стамбул – Сантьяго (Чилі) (з дозаправкою в Сан-Пауло (Бразилія🇧🇷) Останній переліт був найдовший – 22 години 🙈 Спина і пʼята точка в шоці, так само як і все тіло від набряків але… ТУТ СПРАВЖНЄ ЛІТО☀️і за це я все прощаю 😅 Декілька цікавих фактів: 🌿Найспекотніші місяці тут взимку, найхолодніші — літом. 🕘Різниця між місцевим часом і київським 5 годин. 🛜інтернет за ціною золота 🚫 Строго заборонено ввозити продукти тваринного і рослинного походження (собака внюхала в мене в рюкзаку яблуко🍎🙈 Обійшлось без штрафа, але прийшлось його викинути🥲) Слава Богу нам дали два вихідних, щоб відійти від дороги. А потім в нас буде три покази вистави «Вибери кращу версію» (автор Наталка Блок), яку ми нещодавно грали в Києві і протягом року в Естонії, Латвії, Литві і Парижі. Дякую за ваші повідомлення і підтримку, це велика честь представляти Україну!!! 🇺🇦 #travel #chili #santiago #ukraine #actor #festival
Скільки разів тут проїжджаю, кожен раз пробирає до кісток. Скільки наших людей загинуло, найкращих синів і доньок своєї країни. Сліз всього світу буде мало, щоб оплакати ці страшенні втрати. Памʼятаємо. Не забудемо ваші подвиги, ГЕРОЇ. Цей рік починаю з вдячності тим хто нас захищав і продовжує це робити попри все. Як би не було важко, маємо жити і донатити. Прошу, не ігноруйте збори, які бачитимете у мене на сторінці. 🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦 СЛАВА УКРАЇНІ
15 ДНІВ‼️ до найромантичнішої прем’єри року! 💕 Чи готові відчути всю магію кохання на великому екрані? 🎥 Щоб очікування було ще солодшим, ми даруємо вам SPECIAL TEASER – погляд на те, що чекає вас 23 січня. Пригоди, емоції, гумор і моменти, які змушують серце битися швидше. 📅 23 січня – ідеальна дата для побачення з кіно! 🥰
